Навчальна дисципліна „Теорія і методика фізичного виховання” (ТіМФВ) є профілюючою у професійній підготовці фахівців галузі фізичного виховання, спорту і здоров’я людини. Це інтегральна дисципліна, яка включає знання з анатомії, фізіології, метрології, психології, педагогіки та ін.  „Загальні основи теорії і методики фізичного виховання” є розділом вказаної навчальної дисципліни. Він орієнтований на узагальнення специфічних теоретико-методичних закономірностей фізичного виховання, які розглядаються в структурі спортивно-педагогічних, психологопедагогічних, соціальних та медико-біологічних дисциплін, а також спортивної підготовки.

Мета навчальної дисципліни – сформувати у студента загальні основи теорії і методики фізичного виховання, які розповсюджуються на широку галузь застосування (спорт, базова фізична культура, оздоровча фізична культура для осіб різних вікових груп).

Завдання навчальної дисципліни: визначити предмет і зміст теорії і методики фізичного виховання; виявити наукові напрями фізичного виховання, які обумовлюють використання загальних закономірностей розвитку організму в онтогенезі, адаптації організму людини до умов навколишнього середовища, що змінюються, розвиток оздоровчого ефекту під час виконання фізичних вправ, формування потреби людини у здоров’ї і можливість її задоволення у процесі фізичного виховання; вивчити різні форми, засоби і методи фізичного виховання для вирішення широкого кола завдань з різними віковими групами населення; встановити загальні закономірності навчання рухових дій, розвитку фізичних якостей людини і побудови та управління процесом фізичного виховання.

У результаті вивчення навчальної дисципліни „Теорія і методика фізичного виховання” студент повинен знати:

– методологічні та теоретичні основи побудови педагогічного процесу фізичного виховання; – законодавчі та програмно-нормативні засади фізичного виховання;

– теоретико-методичні основи організації фізичного виховання в установах системи фізичного виховання;

– основи побудови процесу навчання руховим діям і розвитку фізичних якостей;

– зміст, засоби та методи фізичного виховання;

– основи планування та педагогічного контролю у фізичному вихованні.

Вміти:

– творчо використовувати отримані знання з ТіМФВ при вирішенні педагогічних, навчально-виховних, науково-методичних завдань;

– визначати завдання фізичного виховання;

– володіти основами методик навчання руховим діям та розвитку фізичних якостей;

– володіти методами наукових досліджень з проблем ТіМФВ.


Функціональна діагностика... Як багато проведено експериментальних досліджень і опубліковано теоретичних матеріалів щодо вирішення означеної проблеми. Дійсно, перелік запропонованих різними авторами методів такий численний, що давно вже перевищує у декілька разів кількість фізіологічних систем організму, діагностиці стану яких власне і присвячено ці методичні підходи. Здавалося б означену проблему ґрунтовно й остаточно відпрацьовано як у теоретичному, так і в практичному аспекті. Проте, як не парадоксально, саме це питання продовжує привертати пильну увагу фахівців в області фізіології спорту, спортивної медицини, фізичної реабілітації, лікарсько-педагогічного контролю тощо.

В чому ж привабливість цієї проблеми і яка її специфіка у таких галузях суспільного життя, як фізична культура і спорт? Чому, нарешті, при достатньо могутньому методичному забезпеченні функціональної діагностики як науки, питання ефективного і, головне, доступного медико-біологічного контролю продовжує залишатися невирішеним?

У жодному випадку, не претендуючи на функції останньої інстанції, не можемо не відзначити один факт. Навіть побіжний аналіз матеріалу з проблеми функціональної діагностики, особливо в галузі фізичної культури і спорту, дозволив констатувати як істотну широту розроблених методичних підходів, з одного боку, так і значну їх розрізненість, відсутність чіткого алгоритму функціонального обстеження конкретного спортсмена, фізкультурника або просто людини, яка не займається ні фізичною культурою, ні спортом, з іншого.

В чому ж полягають основні завдання і специфіка функціональної діагностики у фізичному вихованні і спорті в цей час?


Відповідям на ці запитання і присвячено цей навчальний посібник.

Безперечно, діагностика функціонального стану організму під час занять фізичною культурою і спортом має важливе значення для оцінки ступеня впливу фізичних навантажень на організм, внесення відповідних коректувальних заходів у тому випадку, коли не вистачає його функціональних можливостей для адекватної відповіді на різні за об’ємом та інтенсивністю фізичні навантаження. Все це в цілому сприяє вирішенню головного завдання фізичної культури і спорту – оптимізації рівня здоров’я і досягненню високих спортивних результатів.

Серед численних визначень поняття “функціональна діагностика” найбільш влучним, на думку більшості дослідників, є таке: функціональна діагностика – комплексна система аналітико- методичних підходів до визначення й оцінки функціонального стану органів і систем організму.

Беручи до уваги це визначення, необхідно чітко розмежовувати особливості функціональної діагностики людей, які систематично займаються фізичною культурою і спортом. Більша кількість осіб даної категорії є практично здоровою, з цілком оптимальним функціональним станом основних фізіологічних систем.

У зв’язку з цим головними завданнями функціональної діагностики в галузі фізичного виховання і спорту є питання, пов’язані, перш за все, з оцінкою рівня розвитку таких функціональних компонентів, як фізична працездатність, функціональна підготовленість, загальні адаптивні можливості тощо.

Необхідно відзначити, що специфіка функціональної діагностики практично здорових людей передбачає надання оцінки не стільки характеру і ступеню порушення тієї або іншої системи, органу, скільки поточному рівню їх функціонування або функціональному резерву. Природно, що своєчасна реєстрація потенційних, резервних можливостей організму абсолютно необхідна


 

 

як для правильної організації тренувальних занять, так і для оптимального планування безпосередньо діяльності змагання.

Разом із тим, питання контролю за нормальним функціонуванням окремих систем і органів осіб, що займаються фізичною культурою і спортом, залишаються також надзазвичай, важливими. Ні для кого не є секретом, що сьогодні тренувальні і змагальні навантаження виконуються на межі функціональних можливостей організму, внаслідок чого цілком реальними є явища фізичного перевантаження, недостатнього і неповного відновлення з логічною небезпекою виникнення перед- і патологічних змін в організмі.

Комплексний підхід до оцінки функціонального стану організму має величезне значення як на початку занять спортом, так і на різних етапах навчально-тренувального процесу і діяльності у змаганнях. На засадах цих досліджень фахівці в галузі спортивної фізіології, а також спортивні лікарі можуть зареєструвати не тільки позитивний вплив занять фізичними вправами, але і так званий донозологічний і навіть патологічний стани, які можуть виникнути при нераціональному плануванні об’єму й інтенсивності тренувальних навантажень. Очевидно, що в цьому випадку можуть бути рекомендовані заходи щодо корекції тренувального процесу з метою його оптимізації.

Вищезазначене дозволяє скласти певне уявлення про функціональну діагностику як предмет і про її специфіку в галузі фізичної культури і спорту.

Перш ніж перейти до висвітлення основних методичних підходів до оцінки функціонального стану різних фізіологічних систем організму у процесі систематичних занять фізичними вправами, слід зупинитися на деяких найбільш актуальних питаннях функціональної діагностики.

В першу   чергу   необхідно   з’ясувати   питання,   пов’язані   з


визначенням стану тренованості того або іншого спортсмена. Не можна погодитися з думкою ряду авторів відносно того “...що стан тренованості дотепер не має загальноприйнятого чіткого визначення і тому трактується мало не кожним автором по-своєму”. Дійсно, у комплексному обстеженні осіб, які займаються різними видами спорту, беруть участь різні фахівці, а саме: медики, фізіологи, психологи, біохіміки тощо. У кожного з цих дослідників існує власний підхід до визначення не стільки загального рівня тренованості організму, скільки до оцінки функціонального стану певного, конкретного елементу стану тренованості.

Для фізіологів першорядне значення мають питання, щодо рівня функціонування основних фізіологічних систем організму (апаратів кровообігу, зовнішнього дихання, центральної нервової системи тощо.), для медиків – аспекти, пов’язані із загальним станом здоров’я спортсменів, наявністю або відсутністю перед- і патологічних змін в організмі, для психологів неабиякого значення набуває психологічний стан спортсмена. Отже, ці фахівці розглядають стан тренованості як інтегральне поняття, що охоплює високий рівень стану здоров’я, високий ступінь функціональної, технічної, тактичної і психологічної підготовленості. Образно кажучи, кожний із фахівців робить свою конкретну справу на благо загальної проблеми – об’єктивної оцінки поточного рівня тренованості того або іншого спортсмена.

У зв’язку з цим є вельми різноманітними і завдання функціональної діагностики осіб, які займаються фізичною культурою і спортом. В цьому випадку ми маємо справу не з діагностикою стану окремої системи, органу, а з комплексною оцінкою функціонального стану і здоров’я спортсменів.

Разом із тим, функціональний стан не можна розглядати як синонім стану тренованості спортсмену. На жаль, в науково- методичній літературі досить часто зустрічаються роботи, в яких цей стан визначається тільки поодинці, навіть і за важливими,


функціональними параметрами - величиною адаптаційного потенціалу організму, ступенем координації рухів, рівнем молочної кислоти, концентрацією кортикостероїдних гормонів тощо.

Безумовно, всі означені показники мають важливе, але не основоположне значення для оцінки функціонального стану організму. Зведення сутності тренованості, такого багатогранного і складного стану, до оцінки окремих параметрів, є не тільки даремним, але і небезпечним, оскільки в цьому випадку ігнорується необхідність комплексного підходу до визначення рівня тренованості конкретного спортсмена.

Вочевидь, під час функціонального обстеження спортсмена визначається, перш за все, його функціональний стан, а не рівень тренованості, залежний від комплексу інших чинників різної природи.

Не менше важливим у плані правильного розуміння мети і завдань функціональної діагностики є питання термінологічного характеру, зокрема, правомірності застосування деяких традиційних у спортивній медицині і фізіології понять. Досить часто деякі дослідники неправомірно ототожнюють процес “функціональної діагностики” із таким поняттям як тестування. Дійсно, у практиці функціональної діагностики є достатньо поширеним застосування різних функціональних тестів (проби з дозованими навантаженнями, ортостатичні проби, проби із затримкою дихання тощо), що сприяє отриманню об’єктивної інформації про поточний стан організму.

Разом із тим, необхідно дуже чітко розмежовувати мету функціональної діагностики як процесу та системи і мету функціонального тестування, яка є лише елементом даної системи і спрямована на оцінку конкретних складових загального функціонального стану організму (зокрема, потенційних або резервних можливостей того або іншого реципієнта).

Мета і завдання функціональної діагностики значно ширше,


 

 

оскільки вона вивчає не тільки початковий поточний рівень функціонального стану організму, його резервні можливості, але і шляхи пристосування окремих органів, систем і організму в цілому до того або іншого навантаження.

Не менш важливим є також правильне розуміння таких понять як “функціональні можливості організму” та “функціональні здібності організму”. Ряд фахівців дуже легко оперує цими поняттями під час оцінки рівня тренованості спортсменів, підміняють одне визначення іншим, не звертаючи уваги на те, що вони далеко не ідентичні. Необхідно враховувати діалектику взаємозв’язку термінів “функціональні можливості” і “функціональні здібності”. Можна мати високий рівень функціональних можливостей, але не досягати високих спортивних результатів через невисокі функціональні здібності, які розглядаються останнім часом як ступінь реалізації наявних функціональних можливостей організму. Дійсно, спортсмен, наприклад, може мати достатньо високий рівень можливостей (високі величини аеробних можливостей вМСК і аМСК), але низькі значення порогу анаеробного обміну (ПАНО). В цьому випадку можна констатувати і низький ступінь реалізації високих функціональних можливостей його організму, які є у розпорядженні спортсмена.

Останнім часом у практиці функціональної діагностики значна роль відводиться різним розрахунковим показникам, а також належним величинам тих або інших параметрів. В цей час розроблені методичні підходи до математичного розрахунку величин ряду найважливіших показників системи кровообігу, зовнішнього дихання, параметрів електрокардіограми тощо. Для розрахунку належних величин, які характеризують стан основних фізіологічних систем організму, існують спеціальні довідкові таблиці. Безумовно, використання розрахункових параметрів значно полегшує і скорочує час функціональних обстежень, що має важливе значення під час проведення оперативного медико-біологічного контролю. Належні ж


 

 

величини виступають як своєрідний ідеал, до якого “повинен”

прагнути той або інший спортсмен.

Позитивна роль належних величин у функціональній діагностиці не викликає сумнівів і є продуктом прогресу в даній галузі наукових знань, особливо із застосуванням комп’ютерних технологій. Разом із тим, застосування їх повинне бути строго обґрунтовано, відповідати меті і завданням функціонального обстеження.

На жаль, все більш широке використання розрахункових і належних величин призвело до того, що їх почали безмежно модифікувати і “вдосконалювати”, підміняючи, тим самим, саму суть функціональних обстежень. Основним напрямом цих “модифікацій” слід визнати спроби численних дослідників скласти спеціальні шкали належних величин для спортсменів різної спеціалізації, рівня тренованості тощо. Якщо введення рейтингових шкал щодо осіб, які займаються і не займаються спортом є правомірним, то розподілення спортсменів за рівнем тренованості або ж спортивній спеціалізації остаточно приховує ефект впливу тренувальних дій на функціональний стан організму і зводить нанівець сам зміст медико- біологічного контролю.

У процесі обговорення найактуальніших проблем функціональної діагностики хотілося б зупинитися і на можливості застосування вже, здавалося б, застарілих експериментальних методик комплексних функціональних обстежень. Для фахівців у галузі фізичної культури і спорту вже давно безперечним є той факт, що зараз багато спортивних лікарів і фізіологів надмірно захопилися використанням найскладнішої і дорогої апаратури для оцінки функціонального стану і рівня тренованості організму спортсмена. Так, найпотужніші мікроскопи, ультрасучасні біохімічні й електрофізіологічні прилади застосовуються під час реєстрації функціонування систем крові, кровообігу, дихання тощо. В той же час


 

 

практика засвідчує, що ефективність цих досліджень значно нижче за ті, в яких було використано старі методичні підходи, дивовижну свіжість яким додала наукова думка авторів. Всім, наприклад, відомий метод електрокардіографії, який використовується фахівцями мало не сотню років.

Проте саме на засадах цього методу С.А. Душаніну вдалося розробити методику, яка дозволяє точно й оперативно оцінити рівень функціональної підготовленості організму спортсмена, що дотепер не під силу багатьом фахівцям, які мають у своєму розпорядженні ультрамодернову апаратуру.

Не менш дискусійним питанням функціональної діагностики є також використання багатьма дослідниками у процесі функціонального обстеження фізичних навантажень “повністю” або “до знемоги”. Необхідність застосування такого роду навантажень експериментатори пояснюють їх важливістю під час оцінки граничних можливостей організму. Це дійсно так, але, на нашу думку, застосування виснажувальних тестуючих навантажень не тільки неправомірно, але і небезпечно.

Вочевидь, що фізичні навантаження “до межі”, “повністю”, “до знемоги”, дозволяючи визначити той або інший функціональний показник (наприклад, рівень лактату в крові і, отже, лактатну анаеробну ємність), значно ускладнюють проведення комплексного функціонального обстеження через необхідність елементарного відновлення реципієнта для подальших процедур.

Окрім цього, застосування таких фізичних навантажень може призвести до виникнення таких непередбачених ситуацій у процесі обстеження, як втрата свідомості, зупинка серця і навіть летальні результати. Накладення високих тестуючих навантажень на тренувальні, а також змагання, як правило, викликає негативну реакцію з боку спортсменів і тренерів як щодо конкретної функціональної проби, так і всієї системи функціонального


 

 

обстеження. У зв’язку з цим найперспективнішим напрямом є розробка методичних підходів до комплексного визначення функціональної підготовленості та рівня тренованості організму з використанням нетривалих, щадних субмаксимальних навантажень.

В цьому розділі ми спробували з’ясувати думку найбільш відомих науковців щодо особливостей функціональної діагностики у фізичному вихованні і спорті, висвітлити власні погляди на найактуальніші проблеми означеної галузі наукових знань.

Більш докладні дані щодо особливостей функціональної діагностики осіб, які систематично займаються фізичною культурою і спортом, наведено в наступних розділах цього навчального посібника, який, ми сподіваємося, допоможе більш детально розібратися в такому складному процесі, як медико-біологічний контроль за станом осіб, які щоденно випробують фізичні навантаження різного об’єму й інтенсивності.


1.    Опис дисципліни, її мета, предмет вивчання та результати навчання

Як навчальна дисципліна «Організація та методика спортивно-масової роботи» забезпечує формування у студентів комплексу професійних знань  з загальних основ теорії і методики організації спортивно-масової роботи, форми і технології організації спортивно-масової роботи та фізкультурно-оздоровчої роботи в системі освіти в Україні, на виробництві, за місцем проживання, з особами із обмеженими особливостями

По завершенню вивчення дисципліни «Організація та методика спортивно-масової роботи» студенти зможуть:

-          знати загальні основи теорії і методики організації спортивно-масової роботи;  

-          знати форми організації фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи;

-          знати технологію організації спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи в системі освіти України;

-          знати технологію організації спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи на виробництві;

-          знати технологію спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання; 

-          знати технологію організації спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи з особами з обмеженими особливостями.

планувати і вести облік  організації спортивно-масової роботи;

-          організовувати заняття та фізкультурно-оздоровчу роботу з різними групами населення розробити комплекси фізичних вправ.

2.    Пререквізити та постреквізити дисципліни

Теорія і методика фізичного виховання, теорія і методика різних груп населення.

3.    Зміст навчальної дисципліни

Змістовий модуль 1 «Загальні основи організації спортивно-масової роботи»

Тема 1. Організація спортивно-масової роботи в системі комітетів, ФСТ та відомств. Тема 2. Організація спортивно-масової роботи в навчальних закладах. Тема 3. Організація спортивно-масової роботи в таборах відпочинку, санаторіях та базах відпочинку.

Змістовий модуль 2 «Спортивно-масова робота з різними групами населення.»

Тема 5. Спортивно-масова робота у зарубіжних країнах. Тема 6. Спортивно-масові заходи. Тема 7. Пропаганда спортивно-масової роботи. Тема 8. Спортивно-масова робота з різними групами населення.


Метою викладання навчальної дисципліни «Організація тренувального процесу в плаванні» набуття студентами теоретичних знань та практичних навичок для організації та проведення навчально-тренувальних занять  з плавання.

 

Основними завданнями вивчення дисципліни «Організація тренувального процесу в плаванні» є:

- надання студентам базових знань про форми, методи та принципи спортивної підготовки спортсменів до змагальної діяльності

- вивчення основ техніки, тактики плавання, особливостей методики проведення, навчально-тренувальних занять з плавання

- ознайомлення з законодавчо-нормативною базою;

- формування впевненості в особистих здібностях і можливостях, подолання  психологічних бар'єрів;

Компетенції та заплановані результати навчання

Дисципліна «Організація тренувального процесу в плаванні» забезпечує набуття здобувачами освіти компетенцій.

Магістр  фізичної культури і спорту здатний розв’язувати складні спеціалізовані завдання та практичні проблеми у сфері фізичної культури і спорту або у процесі навчання, що передбачає застосування теорій та методів відповідних наук, і характеризується комплексністю та невизначеністю умов.

Ключові компетенції:

Загальні компетентності:

ЗК-01   Вміння виявляти, ставити та вирішувати проблеми.

         ЗК-02 Здатність мотивувати людей та рухатися до спільної мети.

ЗК-03 Визначеність і наполегливість щодо поставлених завдань і взятих обов’язків.

ЗК-04 Здатність оцінювати та забезпечувати якість виконуваних робіт.

Спеціальні (фахові, предметні) компетентності:

         КС-01 Здатність до розуміння наукових теорій та концепцій,  використання сучасних методів та технологічних рішень, необхідних для розв’язання задач у сфері фізичної культури і спорту.

        КС-02 Здатність застосовувати знання, вміння та навички під час практичного вирішення професійних завдань у різних суб’єктах сфери фізичної культури і спорту.

КС-05 Здатність організовувати та реалізовувати просвітницьку та освітню діяльність для різних груп населення у сфері фізичної культури і спорту.

КС-04   Здатність до самоосвіти, самовдосконалення та саморефлексії для успішної професіоналізації у сфері фізичної культури і спорту.

соціально-особистісні

КС-05   Здатність визначити суперечності та прогалини у наявному знанні з функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту

КС-06   Здатність планувати, організовувати та здійснювати самостійні наукові дослідження з проблем фізичної культури і спорту, визначати перспективи подальших наукових пошуків.

         КС-07    Здатність до впровадження результатів наукових  досліджень у практичну діяльність. 

1.      Очікувані результати навчання

У результаті вивчення навчальної дисципліни здобувач освіти повинен                             

знати:

 – історію виникнення та розвитку плавання;

 – форми роботи та розвитку масового плавання;

 – класифікацію основних прийомів техніки плавання (кролем на грудях та спині, прикладного плавання);

 – основи методики навчання вивчених способів плавання;

 – організацію та проведення змагань з плавання (кролем на груді та спині);

 

вміти:

 – спланувати і організувати навчально-тренувальне заняття з плавання;

 – використовувати метод пояснення показу основних технічних прийомів;

-застосовувати різні форми та методи у тренувальній роботі;

– організувати і проводити змагання з плавання та оформити відповідну документацію;

 

результатів навчання:

Розуміння основних понять, засвоєння  фізіологічних та біохімічних закономірностей організму спортсмена, формування тренувальних ефектів у процесі тренувальних занять, засвоєння  структури і змісту тренувальних занять, володіння методами та засобами проведення тренувальних занять, уміння будувати тренувальний процес у річному циклі підготовки і  розробляти тренувальні програми розвитку та удосконалення рухових здібностей,  формування техніко-тактична та психологічна підготовка плавців.


Метою викладання навчальної дисципліни «Основи науково-педагогічної досліджень» є: підготовка та залучення студентів до здійснення науково-дослідницької діяльності, ознайомлення їх зі стратегією та тактикою проведення досліджень, надання їм певних знань щодо методології, методики й інструментарію дослідження та підготовки ними публікації, кваліфікаційних робіт. Навчитись застосовувати в дослідженнях методи аналізу інформаційних джерел та організації наукової праці.

 

Основні завдання навчальної дисципліни «Основи науково-педагогічної досліджень»:

-сформувати у студентів систему знань,

-сформувати та розширити у студентів спектр знань у сфері методології досліджень,                         -дати їм необхідні знання та практичні навички,

-сприяти творчому розумінню необхідності розробки педагогічних проблем,

-застосувати різні методи досліджень. Це сприятиме розвитку професійних умінь з формулювання та презентації результатів проведених досліджень.

 

 

       Компетентності та заплановані результати навчання

Дисципліна «Основи науково-педагогічної досліджень» забезпечує набуття здобувачами освіти компетентностей:

Інтегральна компетентність                                                                                                   

Бакалавр фізичної культури і спорту здатний розв’язувати складні спеціалізовані завдання та практичні проблеми у сфері фізичної культури і спорту або у процесі навчання, що передбачає застосування теорій та методів відповідних наук, і характеризується комплексністю та невизначеністю умов.

Загальні компетентності

− здатність здійснювати аналіз, синтез, оцінювання ситуації та/або завдання з метою виявляти шляхи для розв’язування та випрацьовувати рішення;

 − здатність використовувати інформаційно-комунікаційні технології;

− здатність володіти основами знань аналізу будови, нормального та індивідуального розвитку людського організму та його рухових функцій.

 

 

Спеціальні (фахові, предметні) компетентності

− здатність формувати предметні компетентності процесу навчання і виховання, встановлювати зв’язки між закономірностями розвитку особистості і принципами та технологією педагогічного процесу, визначати провідні концепції виховання особистості, прогнозувати результати навчання і виховання, конструювати цілі, зміст, методи, засоби і форми освітнього процесу;

 − здатність застосовувати сучасні методи й освітні технології навчання у фізичному вихованні;

− здатність до володіння педагогічними, медико-біологічними, інформаційними технологіями для формування здорового способу життя, розвитку рухових умінь і навичок, розвитку фізичних якостей у представників різних груп населення і самостійної розробки методик і технологій для інтегрального гармонійного розвитку людини.

 

 

 

 

1.      Очікувані результати навчання

У результаті вивчення навчальної дисципліни здобувач освіти повинен 

 знати:

- поняття та порядок здійснення наукового дослідження; 

- порядок вибору і формулювання проблеми і теми наукового дослідження;

- поняття науки і наукової діяльності;

- вміння віднайти інформацію та відбір матеріалу;

- формулювання плану наукового дослідження.

-методи аналізу й синтезу інформації з літературних джерел, у тому числі іншомовних джерел інформації.

вміти:

- володіти методами та прийомами наукових досліджень;

- володіти формами та принципами організації науково-дослідної роботи студентів;

- аналізувати актуальні проблеми розвитку економічної науки та критерії вибору напрямку наукового дослідження;

- застосовувати набуті знання для подальшої наукової діяльності, вивчення інших дисциплін;

- спілкуватися рідною мовою у професійному середовищі, готувати публічні виступи з низки галузевих питань, представляти державною мовою результати наукової роботи письмово та усно з використанням сучасних технологій, вербальної комунікації та адекватних форм ведення дискусій і дебатів;

- ефективно проводити професійну діяльність, застосовуючи сучасні науково-доказові дані.

Вивчення «Основ науково педагогічних досліджень» є першим етапом в організації науково-дослідної роботи студентів у вищих навчальних закладах.