Тема 2. Наука як система знань
План:
1. Наукознавство як система знань.
2. Класифікація наук.
3. Основні риси працівника науки.
1. Наукознавство як система знань
В епоху глобальних змін і проблем розвиток науки вимагає її вивчення, як соціального явища. Цю проблему вирішує принципово новий напрям - наукознавство, або наука про нау-ку. Наукознавство охоплює існуючі науки в їх взаємозв'язку та у зв'язку із практикою, вра-ховуючи економічні, соціальні, політичні, культурні умови функціонування й розвитку. Нау-ка в кожний період часу виступає як сумарне вираження досягнень людства в пізнанні світу.
Наукознавство - це наука, яка вивчає закономірності розвитку науки, структуру і динамі-ку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститу-тами і сферами матеріального та духовного життя суспільства.
Наукознавство не є комплексом окремих дисциплін і навіть не синтезом знань різних ас-пектів науки, це цілісна наука про взаємодію елементів, які визначають розвиток науки як історично змінюваної цілісності, або системи.
Більш ніж тисячолітня історія розвитку науки висвітлює ряд закономірностей і тенденцій власного розвитку. На кожному етапі вона нагромаджує в концентрованому виді наукові до-сягнення, і включає їх в загальний фонд, не перекреслюється подальшими досягненнями піз-нання, а тільки переосмислюється і уточнюється.
Спадковість науки призводить до поступового розвитку і незворотності характеру, забез-печує її функціонування, як особливого виду соціальної пам'яті людства, яка теоретично ви-користовує попередній досвід пізнання дійсності та оволодіння її законами. Процес розвитку науки супроводжується накопиченням знань і формуванням певної структури самої науки.
В 30-ті роки минулого століття розпочала формуватись проблематика наукознавства і ті-льки в 60-ті роки - наука про науку сформувалась як окрема галузь, коли чітко визначився предмет і завдання наукознавства. У цей період розпочали створюватись колективи з питань розробки проблем наукознавства, визначення системи показників для ключових наукознав-чих понять з використанням різних методів. Сформувалась галузь статистичного досліджен-ня структури і динаміки інформаційних потоків наукової інформації.
В даний час у наукознавстві чітко визначені основні розділи знань про науку (табл. 1).
Таблиця 1. Розділи наукознавства та їх характеристика
|
№ |
Розділи |
Елементи наукознавства |
|
1 |
Загальна теорія науки |
Розробка концепції науки, основних напрямів її розвитку, методології. |
|
2 |
Історія науки |
Дослідження динамічного процесу нагромадження наукових знань, вияв-лення закономірностей розвитку науки. |
|
3 |
Соціологія науки * |
Аналіз взаємодії науки та суспільства в різних соціально-економічних формаціях, дослідження соціальних функцій і відносин людей в процесі наукових досліджень. |
|
4 |
Економіка науки |
Вивчення економічних особливостей розвитку та використання науки, критеріїв економічної ефективності наукових досліджень. |
|
5 |
Політика і наука |
Визначення напрямів науки з врахуванням об'єктивних умов, потреб сус-пільства і загальної політики держави. |
|
6 |
Теорія наукового прогнозуван-ня, планування і управління на-уковими дослідженнями |
Розробка стратегії науки, планування матеріального забезпечення і організації наукових досліджень. |
|
7 |
Методологія науки |
Дослідження систем у науці, побудова моделей науки і видів наукової діяльності. |
|
8 |
Організація праці, психологія, етика і естетика укової діяльно-сті |
Розробка системи організації праці вчених, вивчення психологічних, ети чних і естетичних чинників наукової діяльності (інтереси, емоції, інди-відуальні особливості вчених). |
|
9 |
Наука і право |
Дослідження і нормальне забезпечення взаємовідносин між науковими колективами і їх працівниками, розробка системи міжнародних та дер-жавних законів про науку. |
|
10 |
Мова науки |
Розробка міжнародних та національних систем понять і термінології, особливостей стилю викладення результатів наукових досліджень. |
|
11 |
Класифікація наук |
Розробка міжнародних і національних систем класифікації наук. |
Основними завданнями наукознавства є:
- вивчення законів і тенденцій розвитку науки;
- аналіз взаємодій наук;
- прогноз розвитку науки;
- проблеми наукового знання й наукової творчості;
- організація науки і управління її розвитком.
Наукознавство є цілісною методолого-соціальною системою знань про науку. Комплекс-ність наукознавства полягає у використанні методів і досягнень різномаїття наук для розро-бки специфічних проблем, які не вирішуються жодною із окремих наук.
Наукознавство узагальнює світовий досвід розвитку науки, активно впливає на інтеграцію вітчизняної науки з науковими системами інших країн, оскільки сучасна наука характери-зується цілісним і різностороннім підходом до вивчення об'єктів.
Наукознавство як система знань.
Наукознавство - наука, яка вивчає закономірності розвитку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємо-дію науки з іншими соціальними інститу-тами та сферами матеріального та духовного життя суспільства. Це цілісна наука, що вивчає взаємодію елементів, які визначають розвиток науки як історично змінюваної цілісності, або системи.
Основні завдання наукознавства:
- вивчення законів і тенденцій розвитку науки;
- аналіз взаємодій наук;
- прогноз розвитку науки;
- проблеми наукового знання й наукової творчості;
- організація науки й управління її розвитком.
2. Класифікація наук
Одним із основних завдань наукознавства є розробка класифікації наук, яка визначає міс-це кожної науки в загальній системі наукових знань і їх взаємозв'язок, виконує функції гру-пування наукових знань в певні системи, сприяє уніфікації науки, її міжнародним зв'язкам і зростанню темпів розвитку.
Сучасна класифікація наук базується на взаємозв'язку природничих, технічних, гуманітар-них наук і філософії. В її основі лежать специфічні особливості вивчення різними науками об'єктів матеріального світу.
Класифікація відображає закономірні зв'язки між об'єктами, визначає їх місце і основні властивості в цілісній системі, є засобом збереження та пошуку інформації.
Рівень і характер зв'язку між науками визначається предметом, методом і умовами пізнан-ня об'єктів, цілями і завданнями науки, їх практичним значенням та іншими факторами.
Метою класифікації наук є розкриття взаємозв'язку між науками на основі певних прин-ципів і відображення цих зв'язків у вигляді логічно аргументованого розміщення, групуван-ня сукупності наук в єдину систему знань і графічного відображення структури взаємозв'яз-ку між ними в різній формі, зокрема, у вигляді таблиць.
Класифікація наук має і наукове значення. Спираючись на предметні і методичні зв'язки наукових дисциплін та їх груп, вона сприяє руху науки від емпіричного нагромадження знань до рівня теоретичного синтезу, системного підходу до наукових проблем.
За характером спрямованості і відношення до практики, науку прийнято поділяти на фун-даментальні і прикладні.
Завданням фундаментальних наук є пізнання законів, що управляють поведінкою і взає-модією базисних структур природи та суспільства. Сфера проведення фундаментальних дос-ліджень включає багато галузей наук: фізико-технічних і математичних (математика, ядерна фізика, фізика плазми, фізика низьких температур, кібернетика); хімія і біологія; наука про Землю (геологія, геофізика, фізика атмосфери, води і суші); соціальні науки. Фундаментальні дослідження поділяються на вільні (чисті) і цілеспрямовані.
Вільні дослідження, як правило, мають індивідуальний характер, які очолюють визнаними вченими - керівниками роботи. Характерною їх особливістю є те, що вони наперед не виз- начають певних цілей, але в принципі спрямовані на отримання нових знань і більш глибоке розуміння навколишнього світу.
Цілеспрямовані дослідження мають відношення до певного об'єкта і проводяться з метою розширення знань про глибинні процеси і явища, що відбуваються в природі, суспільстві, без урахування можливих галузей їх застосування. Вільні і цілеспрямовані фундаментальні дос-лідження можуть бути і пошуковими,
Фундаментальні науки мають значну силу притягання, їх завдання знаходяться на межі між відомим і неочікуваним, у зв'язку з чим фундаментальні дослідження відрізняються не-визначеністю кінцевого результату. Оскільки дослідник, як правило, весь час стоїть на під-ступах до невідомого, вибір конкретних шляхів фундаментальних досліджень часто визнача-ється інтуіцією, досвідом і внутрішньою логікою розвитку науки.
У свою чергу, фундаментальні науки постійно відкриті для нових ідей і підходів, у них за-кладена здатність переглянути звичні уявлення про навколишній світ, і, якщо потрібно, від-мовитися від них.
Безпосередня мета прикладних наук полягає в застосуванні результатів фундаментальних наук при вирішенні пізнавальних і соціально-практичних проблем. Вони можуть розвиватися з перевагою як з теоретичної, так і практичної проблематики. На базі економічної теорії, яка є фундаментальною наукою, розвивається мікро- і макроекономіка, економічний аналіз.. .
На стиках прикладних наук і виробництва розвивається особлива галузь досліджень - так звані розробки, в процесі яких реалізуються результати практичних прикладних наук у виг-ляді конкретних технологічних процесів, конструкцій, матеріалів.
Як правило, фундаментальні науки в своєму розвитку випереджають прикладні, створюю-чи для них теоретичну базу.
Класифікація науки має, окрім наукового значення і практичне та є теоретичною основою для багатьох сторін практичної діяльності суспільства: організації і структури наукових за-кладів та їх взаємовідносин, планування науково-дослідних робіт та їх взаємозв'язку, особ-ливо тих робіт, які мають комплексний характер; взаємозв'язку теоретичних досліджень з практичними завданнями народного господарства і нарешті, для бібліотечної класифікації.
Науку як систему умовно поділяють на природничі та соціально-філософські науки. Пер-ші вивчають закони і явища навколишнього світу і включають; фізику, хімію, біологію, мате-матику. Інші - закономірності розвитку суспільства, до яких належать - історія, політологія, філософія, економічна теорія, основи менеджменту. Серед природничих наук особливе місце займають технічні, які розробляють нові засоби виробництва. Наука через техніку перетво-рюється в безпосередню продуктивну силу суспільства. У процесі розвитку наукового піз-нання природи, суспільства і мислення проходила зміна лідерів науки.
Наукове знання зародилося у формі натурфілософії, і природньо, що лідером сукупності наук була філософія, під егідою якої і розвивалось зародження наукових знань.
У середньовіччя лідером наук стали теологічні (католицизм), під егідою яких розвинувся релігійний світогляд. В епоху Відродження в країнах Західної Європи виникла істинна наука у вигляді природознавства. Вона відходить від теології і стає самостійною наукою в зв'язку з потребами промисловості, яка вже зародилась і стала розвиватись. У цей період інтенсивно нагромаджуються факти механічного, фізичного і хімічного характеру, конструювання нових інструментів і розробка нового експериментального методу досліджень явищ природи; знач-ні географічні відкриття… . Природознавчі науки з цього часу в своїй сукупності стають лі-дером наукового руху як у матеріальному, так і духовному аспектах.
В середині XIX ст. лідируючі позиції займають економічні і соціальні науки. Зростає кіль-кість гуманітарних закладів. Зміну глобальних лідерів у науковому русі можна показати лан-цюжком: філософія - теологія - природознавство - гуманітарні науки. Послідовність в ряду основних лідерів науки відповідає побудові загальної класифікації науки: спочатку іде як за-гальна наука філософія, потім - конкретні науки в порядку поступу від загального до конк-ретного, які, в свою чергу, розглядаються від нижчого до вищого - від науки про природу до науки про суспільство. У ході розвитку світової людської думки по-різному склались взаємо-зв'язки основних груп наукового знання на різних етапах цього процесу.
Розвиток наукових знань - це рух від нерозділеної науки стародавнього світу до складної системи спеціалізованих знань у всіх сферах людської діяльності. Їх класифікація здійснює-ться разом із формуванням наукових знань.
Вищою атестаційною комісією (ВАК) України за згодою Міністерства освіти і науки Ук-раїни затверджена Національна класифікація наук:
01. Фізико-математичні науки.
02. Хімічні науки.
03. Біологічні.
04. Геологічні,
05. Технічні.
06. Сільськогосподарські.
07. Історичні.
08. Економічні.
09. Філософські.
10. Філологічні.
11. Географічні.
12. Юридичні,
13. Педагогічні.
14. Медичні.
15. Фармацевтичні.
16. Ветеринарні.
17. Мистецтвознавство.
18. Архітектура.
19. Психологічні.
20. Воєнні.
21. Національна безпека.
22. Соціологічні.
23. Політичні.
24. Фізичне виховання й спорт.
25. Державне управління.
Кожна із них включає декілька груп. Оформлення науки як соціального інституту, відбу-лося тільки на початку ХVIIІ ст., коли в Європі створились наукові товариства і академії та розпочали видаватись наукові журнали.
Класифікація наук
Класифікація наук визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань і їх вза-ємозв'язок, виконуючи функції групування наукових знань в певні системи, та сприяє уніфі-кації науки, її міжнародним зв'язкам і зростанню темпів розвитку і базується на взаємозв'яз-ку природничих, технічних, гуманітарних наук і філософії. В її основі лежать специфічні осо-бливості вивчення об'єктів матеріального світу
Метою класифікації наук є розкриття взаємного зв'язку між науками на основі певних при-нципів і відображення цих зв'язків у вигляді логічно аргументованого розміщення, групу-вання сукупності наук в єдину систему знань і графічного відображення структури взаємо-зв'язку між ними в різній формі, зокрема, у вигляді таблиць.
За характером спрямованості і безпосереднього відношення до практики, науку прийнято поділяти на фундаментальні і прикладні.
Завданням фундаментальних наук є пізнання законів, що управляють поведінкою і взає-модією базисних структур природи та суспільства, включаючи багато галузей наук: фізико-технічних і математичних (математика, ядерна фізика, фізика плазми, фізика низьких темпе-ратур, кібернетика); хімія і біологія; наука про Землю (геологія, геофізика, фізика атмосфери, води і суші); соціальні науки.
Фундаментальні дослідження поділяються на вільні (чисті) і цілеспрямовані.
Вільні дослідження, як правило, мають індивідуальний характер, які очолюють визнаними вченими - керівниками роботи. Характерною їх особливістю є те, що вони наперед не визна-чають певних цілей, але в принципі спрямовані на отримання нових знань і більш глибоке розуміння навколишнього світу.
Мета прикладних наук полягає в застосуванні результатів фундаментальних наук при вирі-шенні пізнавальних і соціально-практичних проблем. Вони можуть розвиватися з перевагою як з теоретичної, так і практичної проблематики.
На стиках прикладних наук і виробництва розвивається особлива галузь досліджень - роз-робки, в процесі яких реалізуються результати практичних прикладних наук у вигляді конк-ретних технологічних процесів, конструкцій, матеріалів.
Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівни-ки, наукові установи і організації, вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, громад-ські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.
3. Основні риси працівника науки
Наука є особливою сферою людської діяльності і вимагає певних якостей від людей, які нею займаються.
Перш за все - це цілеспрямованість. Людина повинна бути націлена на подолання трудно-щів, які виникають перед нею, бути впевненою в своїх силах, правильності обраного напрям-ку пошуку. Цілеспрямованість дозволяє чітко уявити перспективу роботи, планувати викона-ння окремих етапів.
Невід'ємною якістю працівника науки є любов до праці, витримка і терпіння, оскільки на початкових етапах наукового дослідження можливі певні невдачі та прорахунки. В ряді ви-падків обставини змушують проводити додаткову перевірку отриманих результатів, що по-в'язані з витратами фізичних і духовних сил.
Обов'язкова якість науковця - абсолютна чесність у роботі. Не допускається суб'єктивний підхід до отриманих результатів, бажання «підігнати» свої дані до висновків, які не відпові-дають проведеному дослідженню.
Науковий працівник повинен бути скромним і самокритичним, не вважати себе безгріш-ним, поважати думку колег. Однією з важливих рис наукового працівника є почуття нового, активна підтримка прогресивного, здатність йти «в ногу» з епохою, відчувати її «пульс».
На всіх етапах дослідження науковець повинен прагнути до пояснення фактів, предметів, явищ, намагатись виявити нове в науці. Тому для наукової творчості характерною є постійна клопітка розумова праця. В зв'язку з цим доцільно згадати китайське прислів'я, яке ствердь-жує: «Ти можеш стати розумним трьома шляхами: шляхом власного досвіду - це найгірший шлях; шляхом наслідування - найлегший; шляхом мислення - найблагородніший шлях».
Значних результатів досягають ті, хто привчив себе думати постійно, концентрувати свою увагу на предметі дослідження. Дуже важливо навчитись самостійно розбиратися в складних питаннях теорії і практики, працювати з науковою літературою, вміти знайти головне, вирі-шальну ланку в даних умовах. Вміння виділити основні проблеми в науці дає можливість ви-значити стратегію, обґрунтувати перспективні плани її розвитку.
Науковий працівник має бути всебічно розвиненим спеціалістом, володіти досягненнями вітчизняної та світової науки в своїй галузі. Важливим є і вміння працювати в колективі, об'єднуючи зусиль багатьох учених.
В діяльності наукового працівника велике значення має знання реальних проблем вироб-ництва, обмін досвідом із людьми практики; творче обговорення нагальних питань, що породжують нові ідеї, нову наукову думку.
Кожен науковий працівник повинен займатися пропагандою науково-технічних знань не-залежно від сфери його діяльності. Важливо володіти необхідною методикою наукового піз-нання. Кожне досліджуване явище слід розглядати в його розвитку.
Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні праців-ники, наукові установи і організації, вищі навчальні заклади Ш-ІVрівнів акредитації, громад-ські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Науковець повинен мати певні особистісні й творчі якості.
Безперечно, найти людину, яка б відповідала в повному обсязі всім переліченим якостям важко, їх слід виховувати. Необхідна постійна робота над собою для розвитку здібностей, пам'яті, уваги, спостережливості, формування навичок.
Наукова діяльність - інтелектуальна творча робота, спрямована на здобуття і використан-ня нових знань. Заняття наукою вимагає особливої підготовки: освоєння засобів, прийомів та методів проведення наукових досліджень.
Науковий працівник має бути всебічно розвиненим спеціалістом - володіти досягненнями вітчизняної та світової науки в своїй галузі, необхідною мето-дикою наукового пізнання, вміння працювати в колективі, об'єднуючи зусиль багатьох учених, обмінюватися досвідом із людьми практики; творчо обговорювати нагальні питання, що породжують нові ідеї, нову наукову думку, займатися пропагандою науково-технічних знань незалежно від сфери його діяльності.
Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівни-ки, наукові установи і організації, вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, громад-ські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.
|
№ п/п |
Творчі та ділові якості |
Основні характеристики статусу науковця |
|
1 |
Професійні знання |
Наявність знань, що відповідають вимогам обраної діяльності Обов'язкові елемен-ти: високий рівень базової освіти, вміння користуватися комп'ютером, знання рід-ної та іноземної мов. |
|
2 |
Допитливість |
Високий рівень внутрішнього прагнення до пізнання істини, увага до непізнаного і незрозумілого, високий інтерес до нових знань, зокрема, наукової літератури як джерела знання. |
|
3 |
Спостережливість |
Здатність до цілеспрямованого сприйняття об'єктивних властивостей досліджу-ваних явищ, процесів, предметів. |
|
4 |
Ініціативність |
Здатність до самостійних рішень, внутрішнє спонукання до нових форм діяльності. |
|
5 |
Почуття нового |
Винахідництво, активна підтримка нового, творчий характер діяльності, нетерпи-мість до догматизму. |
|
6 |
Зацікавленість у спра-ві |
Наявність мотивів, ідей, що спонукають до дослідження; ставлення до праці, як до важливого, привабливого заняття. |
|
7 |
Пунктуальність, рете-льність |
Своєчасне і якісне виконання плану роботи, доручень… . |
|
8 |
Відповідальність і на- дійність |
Здатність брати на себе відповідальність за певну ділянку роботи, справу, за свої або чиїсь вчинки, дії, слова. |
|
9 |
Комунікабельність |
Уміння налагоджувати зв'язки з різними за віком, характером та посадою людьми |
|
10 |
Доброзичливість |
Людяність, повага до інших людей, здатність розділити успіхи свого колективу. |
|
11 |
Честолюбство |
Прагнення стати відомим, мати популярність, можливість просування на службі. |
|
12 |
Зовнішній вигляд |
Гармонійне поєднання привабливості і елегантного стилю в одязі. |
Тема 7. Самостійна робота студента в системі навчального процесу
План:
1. Сутність і структура самостійної роботи
2. Методика вивчення літератури
3. Особливості самостійного виконання наукової роботи
1. Сутність і структура самостійної роботи
Від організації самостійної роботи багато в чому залежать результати навчання студентів їх майбутня практична діяльність. Самостійна робота студентів - широке поняття, у тлу-маченні якого сформувалися різні підходи, що зумовлено відмінностями в розумінні суті цього явища.
Нерідко самостійну роботу розглядають як окремий вид навчальних занять поряд з лек-цією, семінаром, практичним заняттям. Її суттєвими ознаками вважають обов'язковість заняття у відведений розпорядком дня вузу час, роботу без участі викладача, але за обов'яз-кового його контролю. За іншими твердженнями, самостійна робота передбачає активну розумову діяльність студентів у навчальному процесі, є внутрішньою основою зв'язку різних видів і форм занять між собою. Вважаючи самостійну роботу основним методом засвоєння знань, прихильники цього підходу стверджують, що вона охоплює пізнавальну діяльність, яку здійснюють студенти не лише позааудиторно, а й на лекціях, семінарах, індивідуальних співбесідах, заліках, іспитах, під час захисту курсових, дипломних робіт, тобто охоплює всі види і форми навчального процесу.
За своєю суттю самостійна робота є активною розумовою діяльністю студента, пов'яза-ною з виконанням навчального завдання. Наявність завдання і цільової установки на його виконання є характерними ознаками самостійної роботи, а завдання, які доводиться ви-рішувати студенту в навчальній діяльності, стосуються:
- засвоєння матеріалу теми, яка розглядається на лекції (робота з конспектом лекції,
рекомендованою навчальною літературою);
- конспектування фундаментальних робіт відповідно до програми навчальної дисциплі-
ни;
- розв'язування задач, проведення дослідів, експериментів;
- підготовка рефератів, контрольних робіт, фіксованих виступів (доповідей) на занятті;
- підготовка курсових, дипломних, магістерських робіт.
Усі ці елементи навчального процесу є самостійною роботою, оскільки студенти здій-снюють їх певною мірою індивідуально, в позааудиторний час.
Самостійна робота - навчальна діяльність студента, спрямована на вивчення і оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача і охоплює три етапи.
1. Підготовка студента до виконання завдання, теоретичне, психологічне, організаційно-методичне і матеріально-технічне забезпечення самостійної роботи.
Теоретична готовність студента виявляється в його інтелектуальній підготовленості, у здатності застосувати свої знання для виконання завдання.
Практична готовність полягає у здатності оптимально планувати самостійну роботу, вмі-ло використовувати конспект лекцій, підручники, посібники, комп'ютер, розумові операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікацію).
Психологічна готовність передбачає наявність у нього мотивів до виконання конкретно-го завдання, для того щоб воно стало мотивом його розумової, практичної діяльності і ним сприймалося. Внутрішнє сприйняття завдання розпочинається з актуалізації мотиву, що спонукає студента до виконання поставленого завдання та організації самостійної роботи.
Успіх підготовчого етапу залежить і від організаційного, методичного, матеріально-технічного забезпечення самостійної роботи студента (забезпеченість літературою, мето-дичними рекомендаціями, наочними посібниками, інформаційно-комп'ютерною базою).
2. Безпосереднє виконання навчального завдання. Це найважливіший і найбільш відпо-
відальний етап самостійної роботи студента, оскільки навчальне завдання найчастіше постає у навчально-пізнавальній формі, то в процесі його виконання беруть участь усі психічні процеси, які забезпечують пізнавальну активність: відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мислення, увага. На ефективність виконання завдання впливають і особистісні якості студента: цілеспрямованість, наполегливість, відповідальність… .
3. Аналіз виконаного завдання є завершальним етапом самостійної роботи. Під час ана-
лізу студент оцінює (шляхом самоконтролю, іноді взаємоконтролю) якість і час виконання завдання, ефективність використаних в процесі самостійної роботи методів і засобів.
Багато студентів наштовхуються на труднощі під час виконання письмових домашніх завдань (розв'язання задач з математики, статистики, економіко-математичного моделю-вання, підготовки рефератів, контрольних і курсових робіт). Письмову роботу виконують передусім для того, щоб викладач зміг оцінити ступінь і якість засвоєння студентом нав-чального курсу, рівень сформованості у нього вмінь і навичок використання теорії при розв'язанні практичних завдань.
На ефективність самостійної роботи студента значною мірою впливає керівництво вик-ладача, яке охоплює:
- планування самостійної роботи студентів;
- формування в них потреб і мотивів до активної, творчої самостійної роботи;
- навчання студентів основам самостійної роботи;
- контроль за виконанням навчальних завдань.
Формування у студентів потреб і мотивів до активної самостійної роботи відбувається внаслідок спонукання (наказ, жорстка вимога) викладача. Цей спосіб не ефективний, ос-кільки будь-яка діяльність, що не викликає у людини професійного інтересу, малопродук-тивна. Значно ефективнішим способом формування у студентів потреб і мотивів до самостійної роботи є розвиток пізнавального інтересу до предмета, який вивчається та процесу оволодіння ним. Діяльність, що має у своїй основі глибокий інтерес не лише до результату, а й до її процесуальних компонентів, найпродуктивніша, адже саме від неї людина має найбільше задоволення. Студент у цьому разі сам знаходитиме час для пре-дмета, який йому сподобався.
Самостійна робота сприяє формуванню у студентів інтелектуальних якостей, необхідних майбутньому спеціалістові і виховує стійкі навички постійного поповнення знань, само-освіти, сприяє розвитку працелюбності, організованості й ініціативи, випробовує його сили, перевіряє волю, дисциплінованість.
Під час самостійної роботи студенти мають змогу краще використати свої індивідуальні здібності: вивчають, конспектують літературні джерела, за потреби повторно перечитують їх окремі розділи, абзаци, звертаються до відповідних довідників і словників. Все це сприяє глибокому осмисленню навчального матеріалу, виробляє в студентів цілеспрямованість у здобутті знань, самостійність мислення. Самостійна робота здійснює і виховний вплив на студентів, сприяючи формуванню і розвитку необхідних моральних якостей.
Організація і методика самостійної роботи студентів мають бути підпорядковані певним вимогам:
- розвиток мотиваційної установки у студентів. Умовою будь-якої цілеспрямованої дія-
льності є установка - готовність до певної активності, виникнення якої безпосередньо залежить від наявності в людини потреби і від об'єктивної ситуації задоволення цієї потреби. Установка відчутно впливає на характер і результати діяльності студентів, спри-яє підвищенню ефективності дій, активізує мислення, пам'ять, робить сприйняття точні-шим, увагу зосередженішою, спрямованішою на об'єкт пізнання. Тому студент повинен виробити в собі внутрішню потребу в постійній самостійній роботі;
- систематичність і безперервність. Тривала перерва у роботі з навчальним матеріалом
негативно впливає на засвоєння знань, спричиняє втрату логічного зв'язку з раніше вив-ченим матеріалом. Несистематичність самостійної роботи унеможливлює досягнення висо-ких результатів у навчанні. Тому студент повинен звикнути працювати над навчальним матеріалом постійно, не випускати з поля зору жодну з дисциплін, вміло поєднувати їх вивчення;
- послідовність у роботі. Послідовність означає чітку упорядкованість, черговість етапів
роботи. Не закінчивши вивчення однієї книги, не можна братися за іншу, далі за третю. Розкиданість і безсистемність читання породжують поверховість знань, унеможливлюють тривале запам'ятовування прочитаного.
При читанні конспекту лекцій, монографії, підручника, навчального посібника не по-винно залишатися нічого нез'ясованого. Не розібравшись хоча б в одному елементі системи міркувань автора книги, студент не зможе надалі повноцінно засвоювати навчальний матеріал;
- правильне планування самостійної роботи, раціональне використання часу. Чіткий
план допоможе раціонально структурувати самостійну роботу, зосередитися на найсут-тєвіших питаннях;
- використання відповідних методів, способів і прийомів роботи. Багато студентів пра-
цюють із книгою неправильно: читають текст і відразу занотовують, намагаючись запа-м'ятати прочитане. За такого підходу ігнорується найважливіший елемент самостійної роботи - глибоке осмислення матеріалу. Це призводить до того, що студенти засвоюють його поверхово, їм складно на практиці повною мірою застосувати теорію. У них фор-мується шкідлива звичка не думати, а запам'ятовувати, що негативно впливає на результати навчання;
- керівництво з боку викладачів. Основними формами керівництва самостійною роботою
студентів є визначення програмних вимог до вивчення навчальних дисциплін; орієнтування студентів у переліку літератури; проведення групових та індивідуальних консультацій; організація спеціальних занять з методики вивчення наукової та навчальної літератури, прийомів конспектування; підготовка навчально-методичної літератури, рекомендацій, па-м'яток.
Виховання у студентів навичок самостійної роботи з навчальним матеріалом, науковою і навчально-методичною літературою належить до першочергових завдань вищої школи, виховують організованість, системність, діловитість, зосередженість, без чого не обійтися їм і в майбутній професійній діяльності. За великого навчального навантаження, дефіциту часу важливе значення для студента має раціональне планування самостійної роботи, що допомагає правильно розподілити, економно використовувати свій час. Обґрунтування в ньому обсягу, змісту, послідовності роботи протягом певного часу надає роботі цілеспря-мованості, творчого характеру.
Раціональне планування студентом навчання залежить від дотримання ним певних пе-редумов:
1. Уміння відрізняти головне від другорядного в самостійній роботі, зосереджуватись на опануванні головним матеріалом, відповідно спланувавши для цього свій час.
2. Зосередженість на навчанні всієї уваги, фізичних і моральних сил, думок і прагнень.
3. Цілеспрямованість і раціональність виконання завдань самостійної роботи.
Складаючи розпорядок дня, передбачаючи участь у основних заходах, які здійснюються у вищому навчальному закладі, студент повинен орієнтуватися на навчальні програми, плани і розклад занять.
Використання відведеного на самостійну роботу часу є творчою справою. Добре, коли студент у процесі роботи виробляє власний стиль, взявши в його основу наукову органі-зацію праці. Економії часу сприяють знання основ комп'ютерної грамотності, бібліографії, система забезпечення обов'язковою літературою, вміння працювати з нею.
Самостійна робота - окремий вид навчальних занять поряд з лекцією, семінаром, прак-тичним заняттям у відведений розпорядком дня вузу час, роботу без участі викладача, але за безпосередньої участі викладача але обов'язковому його контролі. Вона передбачає ак-тивну розумову діяльність студентів у навчальному процесі, є внутрішньою основою зв'язку видів та форм занять між собою і є основним методом засвоєння знань не лише поза-аудиторно, охоплюючи всі види і форми навчального процесу (лекції, семінари, індиві-дуальні співбесіди, заліки, іспити, під час захисту курсових, дипломних робіт.
Характерні ознаки самостійної роботи:
- засвоєння матеріалу теми лекції (робота з конспектом лекції, рекомендованою навчаль ною літературою);
- конспектування фундаментальних робіт відповідно програми навчальної дисципліни;
- розв'язування задач, проведення дослідів, експериментів;
- підготовка рефератів, контрольних робіт, фіксованих виступів (доповідей) на занятті;
- підготовка курсових, дипломних, магістерських робіт.
Етапи самостійної роботи студентів:
- підготовка студента до виконання завдання, теоретичне, психологічне, організаційно-методичне і матеріально-технічне забезпечення його самостійної роботи.
- безпосереднє виконання навчального завдання;
- аналіз виконаного завдання.
Ефективність самостійної роботи студента залежить від:
- планування самостійної роботи студентів;
- формування в них потреб і мотивів до активної, творчої самостійної роботи;
- навчання студентів основам самостійної роботи;
- контроль за виконанням навчальних завдань.
Основні вимоги до виконання самостійної роботи студентів:
- розвиток мотиваційної установки, готовність до активності у виконанні наукової ро-боти;
- систематичність і безперервність виконання поставлених завдань згідно календарного плану;
- послідовність у роботі, чітка упорядкованість та черговість етапів виконання робіт;
- правильне планування самостійної роботи, раціональне використання часу;
- використання відповідних методів, способів і прийомів роботи;
- керівництво з боку викладачів з метою орієнтування студентів у переліку літератури; проведення групових та індивідуальних консультацій; організація спеціальних занять з ме-тодики вивчення науко-вої та навчальної літератури, прийомів конспектування; підготовка навчально-методичної літератури, рекомендацій, пам'яток.
Умови раціонального планування студентом навчання:
- уміння відрізняти головне від другорядного в самостійній роботі, зосереджуватись на опануванні головним матеріалом, відповідно спланувавши для цього свій час;
- зосередженість на навчанні уваги, фізичних і моральних сил, думок і прагнень;
- цілеспрямованість і раціональність виконання завдань самостійної роботи.
2. Методика вивчення літератури
Провідне місце у системі самостійної роботи належить роботі з книгою. Передусім це стосується вивчення суспільних і гуманітарних наук, де книга є важливим засобом зас-воєння змісту науки.
Основи формування навичок самостійного читання закладаються в середній школі, од-нак часто виявляються недостатніми для навчання у вузі. Студенту під час самостійної роботи доводиться вивчати види літературних джерел, наукової літератури, які відрізняю-ться від інших авторською інтерпретацією сформульованих важливих теоретичних по-ложень. Напрацювання основоположників того чи іншого напряму у філософії, економічній теорії, політології, соціології, міжнародних відносинах й інших науках настільки значущі для глибокого розуміння теорії, що без нього неможливо обійтися в навчальній роботі.
У навчальній діяльності студентів особливе місце посідає самостійне вивчення наукових джерел, оскільки засвоєння їх змісту надає методологію, теоретичні основи наукового сві-тогляду, розвиває здатність до творчого мислення, розширює кругозір, формує життєву позицію.
В організації роботи над науковими першоджерелами дотримуються правил:
1. Чітко знати перелік праць, які підлягають обов'язковому, поглибленому вивченню пе-
редбаченою навчальною програмою курсу;
2. Враховувати, що різні наукові праці використовують для вирішення різних завдань:
одні безпосередньо розкривають зміст проблеми, інші з'ясовують її методологічну суть, ще інші - охоплюють ширше коло проблем і корисні у вивченні кількох суміжних наук. Окремі теми вимагають обов'язкового вивчення кількох наукових праць, кожна з яких висвітлює одну грань проблеми.
3. Приступаючи до самостійного вивчення складних теоретичних праць, студентам дово-
диться долати і певні психологічні труднощі, які пов'язані з особливостями наукових праць як літературних творів, не адаптовані для вивчення, оскільки не є ні навчальними, ні нау-ково-популярними, складні теоретичні питання в них далеко не завжди детально поясню-ються, оскільки автор вважає, що це питання зрозуміле тим, кому він адресує свій твір.
Крім того, більшість рекомендованих для вивчення наукових праць покликана до життя певними історичними обставинами. Для студента ці обставини не завжди відомі, часто не проглядаються і в тексті твору. Усе це змушує студента вивчати тогочасні економічні, по-літичні, соціальні умови, щоб зрозуміти сутність, особливості, значення сформульованої теорії.
Оскільки здебільшого роботи написані не з навчальною метою, в них може бути багато другорядного, неважливого для теми, що вивчається. Складність відмежування головного від другорядного пов'язана тим, що окремі положення наукових праць не мають у сучасних умовах того звучання, яке вони мали на час їх написання.
У лекціях, на консультаціях викладачі коментують особливості наукової праці, рекомен-дують студентам оптимальні способи подолання труднощів під час її опрацювання.
Самостійне вивчення складних наукових праць пов'язане з необхідністю розуміння їх мови. Йдеться про адекватне тлумачення незнайомих понять, термінів, термінологічних словосполучень. У наукових працях, написаних в історично віддалені часи, можливе вжи-вання лексики, яка вийшла з мовного вжитку, що теж спричинює труднощі студента в адекватному тлумаченні тексту.
Не менш складно для студента застосувати теоретичні положення до реальної дійсності. Суть навчання у вищій школі полягає у закріпленні навичок використання здобутих тео-ретичних знань у житті, тому робота студента над першоджерелами не може обмежуватися лише розумінням, запам'ятовуванням змісту теоретичних проблем, які в них розглядаються. Студент повинен усвідомити, де і в яких випадках ці теоретичні положення можна застосу-вати в повсякденному житті і в майбутній професійній діяльності. Якщо теоретичні висно-вки мають актуальне значення, то засвоєними їх можна вважати лише тоді, коли студент умітиме використати їх у житті, тобто за допомогою теоретичних положень аналізуватиме відповідні соціальні, економічні й інші ситуації. Більш підготовлений студент наштов-хується на менше труднощів, він з ними справляється значно легше, часто без прямої допомоги викладача.
З психологічної точки зору ці труднощі пов'язані з орієнтуванням у матеріалі, який вивчається. Головним психолого-педагогічним моментом в організації самостійної роботи студентів є формування необхідної орієнтовної основи для пізнання змісту, значення нау-кової праці, інтеграції почерпнутої в ній інформації у контекст раніше засвоєних знань, бачення можливостей використання цих знань на практиці. Дії студента щодо самостійного вивчення наукової літератури дає йому правильне спрямування в роботі. Маючи це на меті, викладач рекомендує студентам, що і як необхідно вивчити в конкретній праці, як "поба-чити" застосування її теоретичних положень у життєдіяльності суспільства.
Найбільш доцільне поетапне вивчення наукового твору.
На першому етапі необхідно вивчити історичні умови і причини, що спонукали автора до написання наукової праці. Важливо попередньо в загальних рисах ознайомитися з нею: прочитати зміст, передмову, висновки (післямову), переглянути посилання на джерела, імена, події. Це дає змогу з'ясувати причини, які спонукали автора взятися за написання праці, імена його ідейних союзників і опонентів, діалектику розвитку досліджуваної ним наукової проблеми, допоможе зрозуміти структуру праці, загальний розвиток думок автора, напрям роботи.
Корисним є і ознайомлення з критичною літературою, яка стосується цієї праці та з інформацією про досліджувану в ній проблему, яка міститься в енциклопедичних довідни-ках, словниках, журналах, брошурах.
Суттєво допоможе студентові в освоєнні матеріалу вивчення подій і фактів, що висвіт-люються в праці, з'ясування поглядів, ідей особистостей, про які пише автор.. Проте просто знати факти недостатньо, необхідно вникнути в їх суть, зрозуміти причини їх виникнення, роль і значення у розвитку відповідного явища (процесу).
На другому етапі самостійної роботи над науковою працею відбувається засвоєння її ідейно-теоретичного змісту. Студент повинен вичленити її вузлові ідеї в аспекті предмета, що вивчається, осмислити їх суть. Допомагає у розвитку відповідних вмінь постановка викладачем орієнтовних питань, що спрямовують самостійну роботу студента.
На цьому етапі доцільно проаналізувати ідеї і положення, які отримали творчий розвиток у праці, що вивчається. Тільки за таких умов можна зрозуміти те нове, що містить вона порівняно з іншими працями, з'ясувати, як, у яких взаємозв'язках розглядаються в інших роботах сформульовані у ній питання. Все це допомагає глибше зрозуміти порушені ав-тором проблеми, всебічно розкрити їх зміст, простежити розвиток ідей і теорій.
Аналізуючи наукову працю, студент повинен зрозуміти логіку розвитку теоретичних положень, роздумів автора. Особливість цього завдання полягає в тому, що він пізнає за-кони суспільного розвитку не шляхом дослідження соціальної дійсності, як це робить вчений, що відкриває, обґрунтовує той чи інший закон, а шляхом оволодіння вже відк-ритого наукою. Це означає, що під час самостійної роботи з твором студент обов'язково повинен розмірковувати вслід за автором.
Третім етапом роботи з науковою літературою є систематизація, узагальнення знань, аналіз на їх основі конкретних фактів і подій дійсності.
Особливість наукових праць полягає в тому, що закладені в них ідеї і положення роз-криваються автором, як правило, не в одному місці роботи. Зібрати воєдино однорідний матеріал - потрібна і нелегка справа для студента. Більшість авторів багато важливих по-ложень формулюють у процесі полеміки, яка може бути повчальною, науковою, доказовою, конкретною, конструктивною, заснованою на ретельному вивченні матеріалу. У процесі аналізу праць студент має навчитися відбирати з полемічного матеріалу позитивний зміст, тобто висловлювання і твердження, котрі протиставляються критикованим і є вкладом у розвиток економічної, історичної чи соціально-політичної теорії.
Багато теоретичних проблем і конкретних питань, які висвітлюються в наукових працях, тривалий час не втрачають свого значення. Тому творче оволодіння їх змістом передбачає вироблення у студентів умінь застосовувати теорію до розв'язання практичних завдань. Це породжує необхідність вивчати наукові праці у взаємозв'язку з сучасними реаліями, аналізувати з позицій теорії конкретні факти і події реального економічного і соціального життя.
З методичної точки зору процеси вивчення наукових праць, навчальної і навчально-методичної літератури (підручників з відповідних дисциплін, навчальних і навчально-методичних посібників, методичних розробок і вказівок, довідкової літератури), маючи багато спільного, наділені й певними особливостями. Вивчаючи їх, студенти, окрім уміння читати книги і конспектувати матеріал, виокремлювати головні ідеї і пов'язувати їх із сучасними завданнями суспільного розвитку, повинні орієнтуватися в потоці цих видань, визначати головні, володіти культурою читання і ведення записів, мати навички роботи з бібліографічними виданнями. Часто вони не уявляють, що спершу вивчати - наукову чи навчально-методичну працю. Однозначно відповісти на це питання важко. Все залежить від навчальної дисципліни, теми, рівня підготовки студентів. Іноді не обходиться без реко-мендацій викладача, які твори і в якій послідовності вивчати. Через нерозуміння важливості цієї роботи деякі студенти обмежуються читанням і конспектуванням навчально-методич-ної розробки до наукового твору, вважаючи, що вивчають його.
Правильна організація самостійної роботи з навчальною і навчально-методичною літе-ратурою передбачає з'ясування загальної послідовності вивчення рекомендованих до теми, розділу курсу джерел, мети і завдань, методів і форм роботи з нею.
Книги - не єдине джерело навчальної інформації, їх доповнюють періодичні видання: газети, журнали; інтернет. Головна їх особливість полягає у свіжості наукової думки (в наукових журналах публікуються результати останніх досліджень), наявності великого фактичного матеріалу для аналізу.
Обов'язковим елементом самостійної роботи з книгою, журналом, газетою є занотову-вання змісту прочитаного, найважливіших думок автора. Процес занотовування прочита-ного актуалізує головні ідеї та положення, фіксує найважливіше у змісті, позитивно впливає на запам'ятовування матеріалу.
Основними загальноприйнятими формами занотовування прочитаних джерел є виписки, тези, план, конспект. Використання їх залежить від призначення, характеру твору, підготов-леності студента.
Виписки - фрагменти з книжкового тексту, журналів, газет потрібні, щоб вибрати з про-читаного найбільш суттєве, що допомагає глибше зрозуміти текст. До їх переваг належать точність відтворення авторського тексту, накопичення фактичного матеріалу, зручність користування. Вони можуть бути дослівними (цитати) і довільними, коли думка автора викладається словами того, хто з нею ознайомлюється. При цьому важливо вміти стисло формулювати свої думки. Вправність дається не відразу, її досягають у процесі роботи над собою. Експериментально доведено, що самостійно сформульована фраза запам'ятовується в 7 разів швидше, ніж переписана. Тому за необхідності активізувати свою пам'ять студенту слід самому формулювати те, що потрібно добре запам'ятати, а не пасивно фіксувати в пам'яті чужі рядки. Виписки найкраще робити на картках, оскільки їх легко підібрати за темами навчального курсу, групувати за окремими проблемами, доповнювати чи звільня-тися від застарілих.
Іншою формою занотовування при читанні книги, журналу є план - коротка форма за-пису основних питань, які розглядаються в книзі чи журнальній статті. Його можна скла-дати під час читання чи після ознайомлення з прочитаним, що дає змогу підсумувати здійс-нену роботу. Складання плану після ознайомлення з прочитаним ефективніше, оскільки забезпечує його стислість, послідовність. Труднощі його складання полягають у необхід-ності заздалегідь з'ясувати побудову тексту, розвиток думок автора, а потім ясно і стисло це викласти.
План не виключає цитування окремих місць і узагальнюючих положень. Його складання привчає студента до чіткого логічного мислення, допомагає виробити вміння коротко і послідовно викладати суть питання, організувати самоконтроль, стимулює його розумову працю.
Повнішою і досконалішою формою запису є тези - стислий виклад прочитаного. Вони не повторюють дослівно текст, але часто можуть бути близькими до нього, відтворюють деякі важливі для розуміння його змісту характерні вирази. Тези сприяють узагальненню мате-ріалу, викладу його суті в коротких формулюваннях. Іноді в остаточному варіанті тези нумерують по порядку. Раціональна послідовність дає змогу зробити їх короткими, уник-нути повторень.
В академічному навчальному процесі конспект вважають найдоцільнішою формою за-пису при вивченні наукової, навчальної, навчально-методичної літератури. Адже конспек-тування є процесом розумового переосмислення і письмової фіксації прочитаного тексту. Внаслідок конспектування з'являється запис, який допомагає його автору негайно чи через деякий час із необхідною швидкістю відтворити отриману раніше інформацію. Сама ети-мологія слова "конспект" дає ключ до розуміння суті його як продукту діяльності. Конс-пектування дає змогу вичерпно викласти головний зміст творів, документів, з'ясувати внут-рішній зв'язок і логічну послідовність обґрунтованих у них теоретичних положень.
До конспектування приступають лише після загального ознайомлення з його змістом, засвоєння зв'язку між основними думками, положеннями, головною ідеєю твору. Конс-пекти, складені без попереднього прочитання першоджерела, перенасичені другорядними відомостями. Необхідно пам'ятати головні вимоги до конспектування: конспект - не самоціль, а результат глибокої самостійної роботи студента над твором, а конспектування є творчим процесом. За змістом і формою конспект повинен бути складений так, щоб допомагати засвоєнню головних положень праці в їх логічній послідовності, швидкому, глибокому запам'ятовуванню і відтворенню прочитаного. Важливою вимогою до конспек-тування і головною його перевагою - висловлювання студентом ставлення до прочитаного.
Дбаючи про раціональну організацію тексту конспекту дотримуються правил:
- чітко, стисло, лаконічно формулювати думку. Це дає змогу зосередитися на головному,
найсуттєвішому в прочитаному тексті;
- дослівно занотовувати визначення, афористичні думки, аргументи автора. Думку, ци-
тату не можна обривати посередині, за необхідності зробити пропуски в тексті викорис-товують три крапки;
- всі цитати слід брати в лапки, точно зазначати джерело (назва, місце виходу у світ,
видавництво, рік випуску, том, сторінка);
- оформлювати важливі статистичні дані у вигляді таблиць, графіків, діаграм;
- використовувати скорочення слів, умовних позначень, якщо вони цілком зрозумілі
автору конспекту і не ускладнюють перечитування записів;
- записувати компактно, що дає змогу зробити конспект доступним для огляду;
- робити між рядками інтервали, достатні для вписування доповнень за необхідності;
- датувати записи.
Навіть добре підготовлений конспект слід постійно поповнювати і розширювати. Нові державні документи, висновки і тези, які стосуються законспектованого, цікаві свіжі факти і події, статистичні дані фіксують на полях. Окремі доповнення можна записувати на аркушах чи картках, які вкладають у конспект і за необхідності їх використовувати.
Обсяг конспекту залежить від рівня підготовленості студента, характеру і складності літературного джерела. Багатослівні, великі за обсягом конспекти, як правило, свідчать про недосвідченість студента, недостатню осмисленість його роботи.
Виконаний із дотриманням головних вимог конспект сприяє засвоєнню знань, є неоці-ненною підмогою в підготовці до іспитів, у майбутній практичній діяльності.
Основні правила роботи над науковими першоджерелами:
- чітко знати перелік праць, які підлягають обов'язковому, поглибленому вивченню пере-дбаченою навчальною програмою курсу;
- враховувати, що наукові праці використовують для вирішення різних завдань: одні безпосередньо розкривають зміст проблеми, інші з'ясовують її методологічну суть, ще інші - охоплюють ширше коло проблем і корисні у вивченні кількох суміжних наук. Окремі теми вимагають обов'язкового вивчення кількох наукових праць, кожна з яких висвітлює одну грань проблеми;
- приступаючи до самостійного вивчення складних теоретичних праць, студентам дово-
диться долати і певні психологічні труднощі пов'язані з особливостями наукових праць як літературних творів, не адаптовані для вивчення, оскільки не є ні навчальними, ні науково-популярними, складні теоретичні питання в них далеко не завжди пояснюються, оскільки автор вважає, що це питання зрозуміле тим, кому він адресує свій твір.
Етапи вивчення наукового твору:
- вивчення історичних умов і причин, що спонукали автора до написання наукової праці;
- засвоєння ідейно-теоретичного змісту твору;
- систематизація, узагальнення знань, аналіз на їх основі фактів і подій дійсності.
Основні загальноприйняті форми занотовування прочитаних джерел:
- виписки - фрагменти з книжкового тексту, журналів, газет забезпечують відтворення авторського тексту, накопичення фактичного матеріалу, зручність користування. Їх роблять на картках, оскільки їх легко сформатувати за темами навчального курсу, окремими проб-лемами, доповнювати чи звільня-тися від застарілих;
- план - коротка форма запису основних питань, які забезпечують його стислість і пос-лідовність, при вчає студента до логічного мислення, допомагає виробити вміння коротко і послідовно викладати суть питання, організувати самоконтроль, стимулює його розумову працю;
- тези - стислий виклад прочитаного, які не повторюють дослівно текст, але можуть бути близькими до нього, відтворюють важливі для розуміння його змісту характерні вирази, сприяють узагальненню матеріалу, викладу його суті в коротких формулюваннях.
- конспект – найбільш доцільна форма запису при вивченні літературних джерел забез-печує розумо-ве переосмислення і письмову фіксацію прочитаного тексту. До конспекту-вання приступають лише після загального ознайомлення із змістом прочитаного
Основні правила раціонального конспектування:
- чітко, стисло, лаконічно формулювати думку, зосередження на головному прочитаному тексті;
- дослівно занотовувати визначення, афористичні думки, аргументи автора;
- всі цитати беруться в лапки з точно зазначеним джерелом (назва, місце виходу у світ, видавництво, рік випуску, том, сторінка);
- оформлення важливих статистичних даних у вигляді таблиць, графіків, діаграм;
- використання скорочення слів, умовних позначень, якщо вони цілком зрозумілі автору конспекту і не ускладнюють перечитування записів;
- записувати компактно, що дає змогу зробити конспект доступним для огляду;
- робити між рядками інтервали, достатні для вписування доповнень за необхідності;
- датувати записи.
3. Особливості самостійного виконання наукової роботи
Наукова робота відрізняється від іншої своєю метою - отримати нове наукове знання, виробити і теоретично систематизувати об'єктивні знання про дійсність. У науці мало встановити новий науковий факт, важливо дати йому пояснення з позицій науки, показати його загальнопізнавальне, теоретичне та практичне значення, завчасно передбачити невідо-мі раніше нові процеси та явища.
Наукова робота – це добре оснащена сучасними засобами наукового дослідження пла-нова діяльність, яка дозволяє розкрити і пізнати об'єктивні закономірності в природі і суспі-льстві на основі плюралізму наукової думки. Підсумком наукової роботи - впровадження її результатів у практику.
Для ведення наукової роботи необхідно наукове спілкування з колегами про свої ідеї, отримані факти, теоретичні побудови. Тільки за цієї умови можна уникнути помилок і не піти по хибному шляху наукового пошуку. Результати такого спілкування оформляються найчастіше в письмовому вигляді виходячи з міркувань:
- тільки в такому вигляді можна викласти ідеї, пропозиції і результати науковою мовою і в строго логічній формі;
- основне завдання наукової роботи - довести нове наукове знання до широких кіл наукової громадськості.
Якщо це знання залишається тільки в голові вченого і про нього ніхто не може про-читати, то таке знання виявиться незатребуваним і марним для науки.
Результати наукової роботи описуються і оформляються як різні види літературної продукції.
Реферат - один з початкових видів представлення результатів наукової роботи в пись-мовій формі. Основне призначення якого - показати ерудицію вченого-початківця, його вміння самостійно аналізувати, систематизувати, класифікувати і узагальнювати наявну наукову інформацію. Реферати подібного роду, як правило, не публікуються.
Існує декілька видів рефератів з їх тематикою і цільовим призначенням: літературний (оглядовий), методичний, інформаційний, бібліографічний, полемічний і ін.
Для починаючого дослідника рекомендується підготувати реферати двох видів: літера-турний з оглядом основної літератури з обраної теми дослідження та методичний з кри-тичним розглядом способів і прийомів вивчення певного об'єкта.
У літературному (оглядовому) рефераті важливо критично та всебічно розглянути, що зроблено попередниками по наміченій темі дослідження, привести ці наукові результати в певну систему, виділити головні і додаткові лінії розвитку явища.
Реферат методичного характеру формується в плані порівняльної оцінки застосовуваних прийомів і способів вирішення планованих завдань. Основна увага реферату зосереджуєть-ся на детальному аналізі якості методів і очікуваних результатів дослідження, де ведеться підготовка дослідника, рівень його компетенції.
Варіантом плану для оглядового літературного реферату може бути:
- ввідне слово про цільовій настанові реферату;
- теоретичне і прикладне значення теми;
- спірні питання у визначенні сутності явища чи властивостей предмета;
- нові публікації з висвітлення теми;
- невирішені питання та їх наукове, соціальне або економічне значення.
Для реферату методичного характеру план розгляду теми може бути:
- основні завдання дослідження теми;
- аналіз найбільш уживаних методів дослідження конкретного об'єкта;
- відгуки відомих фахівців про частнонаучних методах по вивченню даного об'єкта;
- висновки та пропозиції по суті справи.
Як показує досвід підготовки наукових кадрів, реферати представляють ефективну фор-му виконання завдань з оволодіння науковим методом головним чином в початковий період навчання в аспірантурі. У наступні роки, замість рефератів доцільно обговорювати в колі колег наукові звіти по темі.
За підсумками аспірантської підготовки пишеться науковий звіт і відбувається його захист. Він повинен задовольняти певним вимогам:
- титульний аркуш;
- реферат;
- зміст;
- введення;
- аналітичний огляд (якщо це потрібно);
- обґрунтування вибраного напрямку роботи (або методу розв'язання задачі);
- основної частини звіту, що викладає конкретне з-тримання дослідження та отримані
результати;
- висновок;
- список використаних джерел;
- додатки.
У звіті висвітлюється центральна ідея і задум дослідження, а також намічені шляхи його виконання. Досліднику належить об'єктивно висвітлити позитивні та негативні результати своєї роботи, дати аналіз власних рішень.
У звіті висвітлюються зроблені публікації наукових результатів, реферати та повідом-лення наукового характеру. Частина матеріалів може бути дана у вигляді додатків.
Тези - це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.
Тези доповіді - це опубліковані (межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали) на початку наукової конференції матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді. Алгоритм тези можна подати так: теза - обґрунтування - доказ - аргумент - результат - перспектива.
Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно до вимог:
- у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють
відомостями про нього;
- назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);
- послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність, проблеми; стан розро-
бки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал.
Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.
Тези доповіді публікуються для попереднього ознайомлення з основними положеннями наукової роботи, лаконічно дається наукова інформація про зміст наміченого повідомлення у вигляді короткого матеріалу об'ємом від 1 до 3 сторінок машинописного тексту.
Основна мета тез доповіді - в дуже стислій конспективній формі викласти лише основні підсумки проведеного наукового дослідження.
Журнальна наукова стаття - найбільш солідний і доцільний вид письмового оформ-лення результатів та підсумків проведеного дисертаційного дослідження обсягом (8-10 сто-рінок машинописного тексту). Кожен її параграф будується так, щоб початок читання відразу давав основну інформацію. В основу тексту вкладається одна наукова думка, одна наукова ідея.
Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури і має просту структуру:
- вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв'язок з найважливішими завдан-
нями для розвитку певної галузі науки і практики - 1 абзац або 5-10 рядків);
- основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на які спирається автор,
проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена стаття (0,5-2 сторінки машино-писного тексту);
- формулювання мети статті (постановка завдання) - висловлюється головна ідея даної
публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з тем (1 абзац, або 5-10 рядків);
- виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній висвітлюються
основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту. Аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок);
- висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомен-
дацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи (1/3 сторінки).
При написанні наукової статті дотримуються правил:
- у правому верхньому куті розміщується прізвище та ініціали автора; за необхідністю
вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;
- назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (краще до п'яти слів);
- ініціали ставлять перед прізвищем;
- слід уникати стилю наукового звіту;
- недоцільно ставити риторичні запитання; більше користуватись розповідними речен-
нями;
- не перевантажувати текст цифрами при переліках тих чи інших думок, положень, ви-
мог;
- цитати в статті використовуються дуже рідко (можна в дужках зробити посилання на
ученого, який вперше дослідив проблему);
- усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг присвячуєть-
ся викладу власних думок автора;
- стаття має завершуватись конкретними висновками і рекомендаціями та додається
список використаних джерел.
Заключна (підсумовуюча) частина статті повинна відповідати на питання, поставлені вступною частиною, перегукуватися з нею і показувати місце роботи в системі знань галузі.
Наукова монографія - це науково-дослідницька праця, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам. Мо-нографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує первинною науковою інформацією суспі-льство, слугує висвітленню основного змісту і результатів наукового, дисертаційного дослідження:
- обсяг - не менш як 10 обліково-видавничих аркушів;
- наявність рецензій двох докторів наук за відповідною спеціальністю;
- наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або вищого навчально-
го закладу;
- тираж не менше 300 примірників;
- наявність міжнародного стандартного номера ISBN.
- повне дотримання вимог щодо редакційного оформлення монографії згідно з державни-
ми стандартами України;
- наявність монографії у фондах бібліотек України.
Традиційно склалась композиційна структура наукової монографії: титульний аркуш, анотація, перелік умовних позначень (при необхідності) вступ або передмова, основна частина, висновки або післямова, література, допоміжні покажчики, додатки, зміст. Монографія призначена перш за все для вчених і має відповідати за змістом і формою жанру публікації. Особливе значення мають чіткість формулювань і викладу матеріалу, логіка вис-вітлення основних ідей, концепцій, висновків. її обсяг має бути не менший 6 друкованих аркушів. Вимоги до сутності викладу матеріалу в розділах монографії, аналогічні до вимог інших наукових публікацій з певними особливостями їх призначення.
Крім письмових видів передачі результатів наукової роботи використовуються й усні організаційні форми наукового спілкування: наукові з'їзди, конгреси, симпозіуми, конфе-ренції і семінари.
Науковий з'їзд - зібрання представників цілої галузі науки в масштабі країни, науковий конгрес - те ж, що і з'їзд, тільки на міжнародному рівні, симпозіум - міжнародна нарада науковців з якого-небудь щодо вузького спеціального питання (проблеми).
Науковий семінар - обговорення порівняно невеликою групою учасників підготовлених ними наукових доповідей, повідомлень, проведене під керівництвом провідного вченого, фахівця.
Види результатів наукової роботи:
- реферат - один з початкових видів представлення результатів наукової роботи в письмовій формі. Його призначення - показати ерудицію вченого-початківця, його вміння самостійно аналізувати, систе-матизувати, класифікувати і узагальнювати наявну наукову інформацію;
- тези - коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення наукової до-повіді, повідо-млення, статті або іншої наукової праці. Основна мета тез, доповіді - в стис-лій конспективній формі викласти лише основні підсумки прове-деного наукового дослід-ження.
- журнальна наукова стаття - найбільш солідний і доцільний вид письмового оформ-лення результатів та підсумків проведеного дослідження обсягом (8-10 сторінок машино-писного тексту). Кожен її параграф будується так, щоб початок читання відразу давав основну інформацію. В основу тексту вкладається одна наукова думка, одна наукова ідея;
- наукова монографія - науково-дослідницька праця, яка містить поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам, забезпечуючи пер-винною науковою інформацією суспільство, слугує висвітленню основного змісту і резу-льтатів наукового, дослідження;
- науковий семінар - обговорення порівняно невеликою групою учасників підготовлених ними наукових доповідей, повідомлень, проведене під керівництвом провідного вченого, фахівця;
- науковий з'їзд - зібрання представників галузі науки в масштабі країни, науковий кон-грес - те ж, що і з'їзд, тільки на міжнародному рівні, симпозіум - міжнародна нарада нау-ковців з якого-небудь щодо вузького спеціального питання (проблеми);
Основні вимоги до публікації:
- у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповню-ють відомостми про нього;
- назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);
- послідовність викладу змісту: актуальність, проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці;
- основна ідея, положення, висновки дослідження;
- основні результати та їх практичне значення.
- Викладач: Шевчук Михайло